Зазнавши втрат через російську агресію, багато людей у пошуках роботи та за отриманням допомоги по безробіттю почали масово зверталися до столичної служби зайнятості. З поміж основних функцій працівників важливе значення відводиться функції психологічної підтримки клієнтів та стимулюванню безробітних до активного пошуку роботи.
Перед багатьма громадянами постає закономірний вибір: хапатися за першу-ліпшу вакансію, хай навіть з меншими кар’єрною перспективою та заробітною платою, чи чекати на якусь кращу пропозицію? Час нині непростий, кожен вирішує сам.
Такий вибір постав і перед киянкою Галиною Кириченко. Жінка зареєструвалась безробітною в Оболонській районній філії КМЦЗ. За освітою - фармацевт, працювала завідувачкою аптеки, але незадовго до війни залишилася без роботи.
Безробітна ретельно виконувала усі рекомендації свого кар’єрного радника, опрацьовували вакансії, але вирішити завдання-максимум певний час не вдавалося. Зрештою, оцінивши складність ситуації на ринку праці, Галина Сергіївна прийняла пропозицію працевлаштуватися фармацевтом у Національний інститут раку. І ніскільки не шкодує.