18 лютого виповнилося 30 років з часу створення Київського міського центру зайнятості. Попередниками КМЦЗ були біржа праці, бюро праці та бюро працевлаштування. Тож за допомогою фактів, почерпнутих з досліджень відомого історика Києва, письменника та журналіста, колишнього завідувача відділу Музею історії м.Києва Віталія Ковалинського (нині, на жаль, вже покійного), пропонуємо цікаву подорож в минуле столичної служби зайнятості.
Київська міська служба зайнятості розпочиналася з вулиці Пушкінської – саме там розташовувався її офіс. І її «прабабусю» - біржу праці поселили на вулицю Пушкінську. Першу в Україні біржу праці, яка отримала назву Бюро праці, відкрили в Києві у жовтні 1915 року. Вона передусім мала терміново вирішувати завдання, пов’язані із забезпеченням підприємств новими працівниками на заміну тим, що були мобілізовані на фронт, а вже потім - працевлаштовувати некваліфікованих робітників, підшукувати роботу для безробітних з-поміж біженців та військовополонених. 26 серпня 1917 р. Київська міська дума вирішила підпорядкувати Бюро праці собі з усім штатом та приміщенням по вул. Пушкінській, 20 та заснувати справжню Біржу праці.
У травні 1918 року на обліку в Київській міській біржі перебували 17910 безробітних, серед яких більшість - 7433, або 41,5 відсоток – чорнороби (некваліфіковані робітники, які виконували переважно фізично важку, брудну роботу), 31 відсоток - металісти, 11 - конторські службовці, 8 відсотків – хатня прислуга.
У Києві в 1918 році коштом громадських робіт планували спорудити захисну дамбу проти повеней на Подолі та Оболоні, побудувати новий газовий завод, розширити гавань, закріпити ґрунт на схилах Дніпра, закласти кілька нових міських вулиць, відремонтувати водопровідні та каналізаційні мережі. Реалізація усіх цих планів могла забезпечити роботою близько п’яти тисяч безробітних, на що потрібно було 10 млн карбованців. Брак коштів та часу залишив ці плани нездійсненими.
