Історію іноді називають дзеркалом буття. І справді, пильно вдивляючись у минуле, знаходимо ті самі теми, що хвилюють й нас, сьогоднішніх…
У жовтні 1925 року в Києві було 30 тисяч безробітних, 23 відсотки з них займалися раніше розумовою працею. Наприкінці 1926 року в місті зареєстрували 34082 безробітних, на 1 квітня 1927-го - вже 40329, серед них 24380 чоловіків та 15949 жінок. Їх працевлаштуванням займалися 13 посередницьких бюро, сформованих за професійним підходом: Розумової праці, Працівників освіти, Медсанпрацівників, Комунального господарства, Будівельників, Харчосмаку, Працівників мистецтв, Міського транспорту, два Виробничих, два Некваліфікованої праці та Підлітків.
Для найширшого інформування про можливості бірж праці потенційних роботодавців та тих, хто шукає роботу, Всеукраїнський ЦВК та Раднарком УСРР постановою від 30 вересня 1925 року зобов’язали усі газети безкоштовно і щонайменше тричі на тиждень публікувати повідомлення бірж праці та посередницьких бюро.
Щоб збільшити суму коштів для боротьби з безробіттям влада популяризує акції, на кшталт оголошеного у 1926 році «Місяця Допомоги Безробітним». На час проведення цього місячника запроваджувались додаткові податки: т. зв. «нетрудове населення» мало сплачувати за квартиру на 15-40 відсотків та за користування електрикою на 10 відсотків більше, ніж зазвичай, трамвайні квитки подорожчали на 1-2 копійки. Влаштовувались благодійні концерти, випускалися спеціальні пам’ятні жетони та марки. У підсумку, в Києві з 5 травня по 15 червня, на боротьбу з безробіттям зібрали 105818 руб., у т. ч. 69448 рублів - за рахунок трамвайних квитків.
Вирізка з газети "Киевский пролетарий"